Повернення полковника Сьогодні вранці кортеж із прахом подружжя перетнув кордон України.
Заступниця голови Офісу президента Ірина Верещук підтвердила, що кортеж із прахом подружжя перетнув кордон України сьогодні вранці: “Після десятиліть чужини вони повертаються на рідну землю. І сьогодні їх зустрічають український прапор і державний гімн, українське військо, українські діти та весь український народ”,- зазначила заступниця голови Офісу президента Ірина Верещук. Останки Андрія Мельника та Софії Федак-Мельник 19 травня ексгумували в Люксембурзі, де він провів останні 18 років життя, помер 1 листопада 1964 року і був похований.
Мельник був полковником армії Української народної республіки та очолив ОУН у 1938 році після загибелі Євгена Коновальця. Він перебував у польських тюрмах і в німецькому концтаборі, а з 1945 року жив в еміграції. У 1957 році Мельник запропонував створити світове об’єднання українців, на основі якого у 1967 році виник Світовий Конгрес Вільних Українців.
Після смерті чоловіка його вдова особисто подбала про його поховання – досить цікавий надгробок на їхній могилі створив видатний український скульптор Григорій Крук, останки якого теж планують перевезти в Україну. Сама Софія померла у віці майже 90 років – 31 липня 1990-го.
Тлінні останки подружжя спочатку будуть перевезені до Патріаршого собору Воскресіння Христового Української греко-католицької церкви (УГКЦ) в Києві, де відбудуться заупокійні богослужіння протягом п’ятниці та суботи, 22-23 травня. А зранку в неділю, 24 травня, домовини перевезуть на Національне військове меморіальне кладовище, де відбудеться Офіційна церемонія перепоховання – в Пантеоні видатних українців. Коли можлива примусова ексгумація Уже найближчим часом можуть повернути в Україну прах голови Директорії Української народної республіки (УНР), головного отамана військ та флоту УНР Симона Петлюри та полковника Армії УНР, командира Січових Стрільців, засновника і першого голови Організації українських націоналістів Євгена Коновальця. Обговорюється також можливість повернення праху одного з ідеологів та керівників українського визвольного руху Степана Бандери.
Про це заявив перший заступник голови Держкомітету України з питань телебачення і радіомовлення Богдан Червак. “Мова про перепоховання на території України видатних українців, які спочили за кордоном. Справа непроста, тому що вони розкидані по всьому світу – як у дружніх, так і в недружніх країнах. Маємо розпочинати якомога швидше, адже повернення історичної пам’яті – це дуже важлива справа, яка особливо актуальна в часи війни за суверенітет та незалежність”,- зазначив очільник Офісу президента Кирило Буданов. На думку спікера Верховної Ради Руслана Стефанчука, необхідно також провести аналіз українського та іноземного законодавства щодо перепоховання. “Я переконаний, що перед нами постане питання і повернення історичних речей, які перебувають у музеях іноземних країн, додому, в Україну, і питання, які пов’язані з документами, які є важливими для державотворення України. Це ті речі, які мають повернутися в Україну. Це велика комплексна програма”, – зазначив він. На думку історика Юрія Юзича, першочергово слід звернути увагу на ті поховання, які опинилися без опіки місцевих громад та дипломатичних установ. Адже через особливості місцевого законодавства такі могили можуть просто зникнути.
Саме такими похованнями, які могли зникнути, були могили поета та дипломата УНР Олександра Олеся та його дружини Віри Кандиби.
Їхній прах був примусово ексгумовано в Чехії, на Вільшанському цвинтарі Праги. Поет помер у липні 1944 року, через місяць після того, як дізнався, що в концтаборі Заксенгаузен під час допиту загинув його син – письменник та один із лідерів ОУН Олег Ольжич. Віра Кандиба пережила чоловіка на кілька років.
У Празі могили поета та його дружини доглядав і регулярно сплачував необхідну ренту виходець з України Володимир Михайлишин. Однак після смерті цієї людини його син вирішив поховати батька саме в тій могилі, де спочивали Олесь та його дружина. Тому, на жаль, ексгумація їхніх останків відбулася примусово. Цей випадок став показовим для того, щоб Україна звернула увагу на тих “своїх дітей”, які знайшли останній прихисток у чужому краю.
29 січня 2017 року Олеся та його дружину перепоховали в Києві на Лук’янівському цвинтарі. Від Шевченка – до радянських політв’язнів Символічно, що перепоховання полковника Мельника та його дружини відбувається саме зараз. Адже, нагадаємо, посмертне повернення на рідну землю та перепоховання в Каневі на Чернечій горі Тараса Шевченка відбулося 22 травня 1861 року.
Кобзар помер 10 березня того ж року в Санкт-Петербурзі і був похований на Смоленському кладовищі, де спочивав 58 днів. Але у своєму “Заповіті” в 1845 році він просив поховати його “на Вкраїні милій”, тому близький друг поета Михайло Лазаревський домігся дозволу на перепоховання Тараса в Україні.
До Москви домовину везли залізницею, а звідти – на конях за маршрутом: Серпухов – Тула – Орел – Волобуєв – Кошелівка – Дмитрівка – Севськ – Есмань – Глухів – Кролевець – Батурин – Борзна – Ніжин – Носівка – Козелець – Залісся – Бровари – Київ.
Обираючи місце поховання, обговорювалося два варіанти: Щекавицький цвинтар у Києві та Канів. Вирішили зупинилися на останньому. Після відспівування у церкві Різдва Христового на Подолі в Києві, трена з поетом вирушила Дніпром до свого останнього прихистку на пароплаві “Кременчук”. По всьому шляху збиралося багато людей різних станів та різного віку, які у скорботі схиляли голови над домовиною поета.
Незадовго до того, як Україна стала незалежною, 19 листопада 1989 року, в Києві на Байковому кладовищі були перепоховані останки українських патріотів – політв’язнів Олекси Тихого, Юрія Литвина та Василя Стуса, закатованих у ГУЛАГу. Вони перебували у в’язниці в селі Кучине Чусівського р-ну Пермського краю. Їхній похорон був багатолюдним, хоч і пройшов під наглядом співробітників КДБ: горбачовська перебудова все-таки давала деякі послаблення режиму, проте спецслужби все ще були “при виконанні”.
Галина Гірак
